Земля пахне вогкістю, прілим, дощем
Шепоче: закопуй, закопуйся ще
Повзи, пригинаючись, по межі
Як повзають чорні, отруйні вужі
Вгризайся, влипай, проростай до глибин
Земля має смак затяжної журби
Тримай наготові сокири й щити
Ти вріс і продовжуєш тут рости
Земля має колір мишей і трави
Що глибше в землі, то ти більше живий
Вдихай її міць, видихай її біль
Твій піт кам’яніє і твердне у сіль
Вставай! Вставай! В землі твоє коріння
Горить! Горить! У венах і вогнищах
Земля! Земля! Шепоче крізь століття
Живи! Живи! Бо дух твій ще не впав!
Твій крок набирає ваги і води
Ти чуєш її: «Піднімайся», «Іди»
Ти бачиш її пошматовану плоть
Залізо в землі переплавлене в скло
Залазить під шкіру натомлених ніг
Ти йтимеш вперед під вогнем, у вогні
Ти першим торкнешся її глибини
Відчуєш на смак її сльози і сни
Земля має колір мишей і трави
Що глибше в землі, то ти більше живий
Вдихай її міць, видихай її біль
Твій піт кам’яніє і твердне у сіль
Вставай! Вставай! В землі твоє коріння
Горить! Горить! У венах і вогнищах
Земля! Земля! Шепоче крізь століття
Живи! Живи! Бо дух твій ще не впав!
Собою зшиватимеш рвані кінці
Земля на зубах, за хребтом, в кулаці
У серці твоєму. Ти – в серці землі
Постійно вперед, на краю, на нулі.
