Ті, хто сіють зерна смути, хто плете нитки бід,
В кишені вже тримають мудрість, як визволити світ.
Створивши хаос і руїну, підкинувши вогню,
Вони покажуть нам картину, як жити по-їхньому.
Як тримати народ в покорі? Відповідь проста, як дим:
Через страх, через чорні хмари, через облудний грім.
Кризи штучні, біль нестерпний, і надія – міражі,
Щоб кожен став слухняним, терплячим, у їхній владі жив.
Вони пролізуть в кожну шпару, в ефір, у друковане,
Фальшиві факти, брехні чари, у дослідженнях купованих.
Медіа слухняні, як пси домашні, гавкають те, що скажуть їм,
Щоб наші душі стали злякані, а розум – затуманеним.
Як тримати народ в покорі? Відповідь проста, як дим:
Через страх, через чорні хмари, через облудний грім.
Кризи штучні, біль нестерпний, і надія – міражі,
Щоб кожен став слухняним, терплячим, у їхній владі жив.
Та чи не бачимо ми підступу? Чи не відчуваємо фальші смак?
Невже повіримо у їхню турботу, коли зашморг вже на нас?
Прокинься, народе, розплющ очі, скинь морок їхніх чар,
Бо в єдності наша сила пророче, розвіється їхній кошмар.
Нехай розвіється той страх, нехай зникнуть їхні кризи,
І фальшивим надіям в прах розсипатись на вітрі.
Ми бачимо їхні брудні ігри, ми знаємо їхню ціну,
І вільним серцем, сильно і гідно, ми скинемо їхню тюрму.
Бо той, хто створює проблему, нехай сам її й гризе,
А ми здобудемо свободу, і сонце правди нас зігріє.
