Заквітчана вишня, що біля хати,
цілована сонцем, умита дощем.
Ой, як же давно садив їі тато!..
Торкається серця легесенький щем.
Гніздечко родинне пам’ять колише,
і кличе в дитинство моє золоте.
Натомлений час історію пише,
а вишня щороку так рясно цвіте!
Ой, тату, мій рідний, татусю,
думками-крильми я горнуся.
до рідного дому, до хати,
ведуть всі стежини хрещаті.
У вишень пʼянку заметіль,
я лину завжди звідусіль.
