Він сів перед відчиненим вікном.
Внизу шумів забитий ресторан.
У пляшці опускалося на дно
Життя, яке досьорбав ветеран.
Його передова списала в тил,
Замкнула у хрущовці, наче пса.
Він вив і не знаходив жити сил,
Блищала смертю точена коса.
А світ не зупинявся, він крутивсь,
Випльовував новини в інтернет.
Війна вертіла дзиґи ржаву вісь
І сипала уламки від ракет.
Йому ночами снилася нога.
Він милиці ламав, вони - його.
А піп учив молитися богам,
Закусуючи вірою кагор.
Сусіди опускали очі вниз,
Віталися знайомі через раз.
Розбилося минуле, як сервіз.
Майбутнє - ніби змилось в унітаз.
Він сів перед вікном і звів курок,
На кухні протікав старенький кран.
Життя текло крізь пальці, мов пісок.
«Стрілять чи ні?» ,- вагався ветеран…
