Село затихло — сиротіють хати,
Доріг нема, усе зійшло на пси.
Лиш паморозі всюди діаманти,
І вже не чути зовсім голоси.
Хатам наснилось, наче в клубі танці,
А в магазині — гомін між полиць,
І діти із мʼячем гуляють вранці,
А ввечері nтут сміх, із вечорниць.
Де сніг і дощ усе не знають втоми,
Де на воротах клямка вже мовчить,
Де в хаті поміж балок бродить спомин
І по кутках, в іконах, шарудить.
Десь рештки хат і цегла серед двору,
Лиш вітер в димарях тепер гуде,
І все — як у вірші про «свою найкращу пору»,
І стежку, «по якій вже тільки сніг іде
