Коли між нами дощі,
Вони не згасять вогонь
Пораненої душі,
Я тримаю твої долоні.
Коли між нами дощі,
Вони не згасять вогонь
Пораненої душі,
Я тримаю твої долоні.
Влетіли знов в турбулентність,
В напружену атмосферу
Та кожен раз я благаю:
Виходиш із себе не зачиняй двері
Нам треба простір і час,
А потім сплетуться в обіймах тіла,
Зникне все, що руйнує нас
І далі попереду буде ще більше тепла.
Вибач, в моменті буваю сама не своя
(Сама не своя)
Коли між нами дощі,
Вони не згасять вогонь
Пораненої душі,
Я тримаю твої долоні.
Коли між нами дощі,
Вони не згасять вогонь
Пораненої душі,
Я тримаю твої долоні.
(Вибач, пробач)
Вибач, в моменті буваю сама не своя (сама не своя)
(Вибач, пробач)
Вибач, в моменті буваю сама не своя (сама не своя)
