Твій тихий шепіт — наче вирок, наче грім.
Я добровільно збудував для нас "тюрму" цей дім.
І стіни тиснуть, але я не хочу йти,
Бо за стіною — порожнеча, а тут — хоча б ти.
Ти — чорна квітка, лілія в моїх руках,
Пелюстками оксамиту п'єш мій кожен страх.
І я не знаю, де тут правда, а де просто гра,
В твоїх обіймах солодка отрута, а не жара.
Ти — чорна квітка, я твій садівник і кат,
Щодня тебе плекаю, щоб не зробити крок назад.
З тобою гину, та без тебе — просто попіл й дим.
Я твій навіки, і ти мій невиліковний Рим.
