Як тільки народився, вже чужий пацан
Його вчать, як жити, ставлять у куток
Зробили з нього фраєра, в голові туман
Щоб він ніколи не зробив свій власний крок
Він ріс і закривався, слухав їхні суди
Забили всі думки, зробили як усі
Та він собі клянеться, хай там що не буде
Що їм він не віддасть свої ключі
Те, що я відчував, і те, що я знав
Ніколи назовні я не показав
Вже не бути, не плисти
Не побачу, ким міг стати
Не свободний, не я
Називаю це – непрощений
