Як шкода, що я не з роману Ремарка,
Де всі ракети йдуть поміж кохання,
Де вся війна залишилась в архіві,
А ми з тобою сиві і щасливі.
В тебе очі пусті, ти — майже без пульсу,
Трохи контузії… От-от проснуся
Від крику і болю, страху і тремтіння.
Я хочу, як колись: парк, птахів щебетіння.
Я живу, щоб забрати твій біль собі.
Я живу, щоб забрати твій біль собі.
Впаду разом з листям, в тобі розчинюся,
Як цукор у чаї, любов — у печалі.
Твій сміх в голові заражає, та сльози
Падають прямо з очей і на щоки.
В подиху вітру почую твій голос,
В шелесті листя згадаю твій сміх,
В тінях побачу твої сильні плечі,
Очі впізнаю із тисяч усіх.
Якщо хтось колись зітре мені всю пам’ять
Чи вона зникне сама по собі,
Я прокинусь, не знаючи, хто я і де я,
Але поглядом знайду тебе кожен раз.
Я живу, щоб забрати твій біль собі.
Я живу, щоб забрати твій біль собі.
