не питай, чого в мене заплакані очі
чого часто тікаю я в гай
і блукаю я там до півночі
не питай, не питай, не питай
не питай, чого в'яну, як квітка, я в гаю
у затінку без сонця й води
краще б мила мене ти те знала
і не знала тієї біди
із грудей твоє серце виймаю без жалю
я навіки покинув тебе
проклинатимеш ти свою долю
і той час, що кохала мене
ти приходиш до мене щоночі пізненько
у годину, як міцно я сплю
заглядаєш в заплакані очі
і шепочеш «не плач, я люблю»
