За горами, за лісами, де туман, наче дим.
Там живе моя кохана із волоссям золотим.
Очі в неї два озерця чистих, синіх, як весна.
Я віддав би їй все серце, бо на світі є одна.
Полечу до тебе птахом через гори і ліси,
Щоб в очах твоїх бездонних віднайти свої світи.
Пригорну тебе до серця, прошепочу ти моя.
І розквітне наше щастя, ніби ранняя зоря.
Кожен вечір, кожну днину я думками лину вдаль.
Уявляю ту дівчину, що розвіє всю печаль.
Вітер пісню їй колише, дощик сльози з неба є.
Серце б'ється все тихіше, як згадаю я тебе.
