Горобці метушливі діти залишили рідний дах.
Полетіли в світ прогріти, де зникає серця страх.
До голубів на площі сіли, чи не бачили сестер.
Ті у відповідь гуділи, їхній шлях вітер затер.
А над світом, в небі синім, де зливаються шляхи,
Крила стали мов єдині.
Позбирались всі птахи, і летять вони крізь хмари,
Крізь тумани і дощі, бо немає в світі пари,
Рідні люблячі душі.
