Цвіте терен коло хати,
Цвіте буйно, розцвітає,
Покохав її до болю —
Серце моє й душу крає.
Ой ти, Марічко чарівничко,
Вроди своєї дай напиться,
Бо не забуду, бо не забуду
Я тебе.
Вона ростом невеличка,
А в косі у неї стрічка,
Чорні очка, як той терен,
А зовуть її Марічка.
Ой ти, Марічко чарівничко,
Вроди своєї дай напиться,
Бо не забуду, бо не забуду
Я тебе.
Як пішов же я служити,
Вийшла мене проводжати,
Ніжно так поцілувала
І сказала: буде ждати.
Вже минуло ті два роки,
Дівчинонька вірно ждала,
І сказала, що в розлуці
Ще вірніше покохала.
Ой ти, Марічко чарівничко,
Вроди своєї дай напиться,
Бо не забуду, бо не забуду
Я тебе.
