Я у пекло збираю валізки,
Похоронку твою захоплю,
І по стінці розмажуться мізки,
Кляті очі навіки стулю.
Далі жити? Для чого? Для кого?
Ти - мій світ, що під Харковом зник.
Як побачу, спитаю у Бога,
Чи він справді до обстрілу звик.
Зупинися! Почуй мене, мамо!
Тут не винен ніхто: це - війна.
Я люблю вас із батьком так само
І дивлюся на вас до темна.
Не здавайся! Не смій помирати!
Хай солдата, що безвісти зник,
Дочекається втомлена мати.
А мене не шукайте. Я звик…
