Заляпані вікна, облізлі фіранки,
Вітер пиздує гілякою по склу з самого ранку.
Дирява постіль, синці під очима,
Мама помилялась в дитинстві, обіцяючи що я буду сильним.
Замість сніданку напас,
Раз в дев'ятій, в десятій ще раз.
Кредитний ліміт, зникають в безвісті друзі,
Колись були плани, колись жив у русі.
Замість обіймів і зустрічей повідомлення в месенджері,
Старість рідних, неясність майбутнього -
Всеодно зжере і виплюне
Реальність здається важкими повіками і часто згадуємо як колись буди дітками,
Найстрашнішою фразою яка викликала тривогу
Була фраза батьків - "ану йди додому"!
Найбільшою бідою що доводила до істерики
Було не встигнути на качині історії опів на десяту по телику.
А що зараз, що зараз найстрашніше?
Найстрашніше не встигнути, не сказати що люблю, проїбати життя тупими думками і вчинками.
Як мильна бульбашка надутись, лопнути, зникнути.
Хтось сказав що після найтемнішої ночі приходить ранок.
Цей містер - піздун.
Совість і справедливість це хуйня придумана людиною, для оправдання довбойобів використовується половиною.
Давно розучився радіти життю,
Все гавно що зібралось запишу текстом і залишу піснею тут.
