Падайте додолу, промені!
Не кажіть, що втомлені, не мені!
Кожен день розбита, кожен день нова,
І я кажу собі щодня голосніше:
Падай і вставай!..
Падають додолу промені,
Обіймає сум мене, а я його — ні!..
Стали дні світліше — дива, дива,
І я кажу собі щодня голосніше:
Падай і вставай!..
І цей вогонь не гріє, а пече,
Я обіймаю теплий жмут твоїх речей,
Коли ти стих, з тобою світ замовк,
Я не приймаю більш ні ліків, ні відмов!
Я поверну тобі ці сто думок!
