Найважче, що вожу із собою світом —
Спогади, які нема, куди діти
На контролі кажуть: «чемодан переважив тридцять»
А де тут переваги? До тридцяти почала сивіти
Нема куди перекласти, віддати чи викинути
Прошу, щоб закрили очі, бо якось треба летіти
Може, вони розуміють — і також, як закриють очі
Бачать свої валізи зі спогадами, від яких трохи моторошно
І їх перебирають, як коробки з дитинства
З фотокартками, де хтось близько
Валізи зі спогадами
Де ми
Таскати за собою по світу
Показувати, дивитися, дивуватися
Що ми більше не діти
Діти більше не ми
Ось там бігають нові історії
Нові думки переганяють хід
А ми тільки тут з тобою
Залишилися дітьми
В валізах зі спогадами
Є ми
