Я чекаю тебе на смерканні
у єдвабному блиску одеж.
У Багдаді, в Перу, в Самарканді,
у Варшаві і в Києві теж.
Я - розпечений розпач, кришинка,
море щастя, і смутку, і сліз.
Я - цариця, я - жриця, я - жінка,
я чекаю завжди і скрізь.
Завмираю, надіюсь, холону,
вірю в чудо, в прикмети і сни.
З полювання, заслання, полону —
з того світу, з нізвідки, з війни.
За тих, хто в горі, і за тих, хто в морі,
хто не злякався в ці часи суворі,
хто бій прийняв, хто впав на полі бою,
хто Україну затулив собою.
Не забуваємо жодного з імен —
хай буде їхній рід благословен.
