Тебе чекають у тилу?
Чекають, братику. Чекають.
Надію змучену плекають,
Сумну, поранену, малу.
Батьки старенькі, жінка, син.
За них живу, за них вмираю,
І тісноту бліндажних стін
За тимчасовий дім приймаю.
Кому мільйони, як помреш?
Тут справа, брате, не в мільйонах:
Ти далі в памʼяті живеш,
На рідних вулицях, районах.
Якщо загину, оживу
В очах мого малого сина.
Тіла лягають у траву
І заступає друга зміна…
