А в листопад, берези голі,
А я лечу до своєї долі.
Бо доля, наче та береза,
Чекає гола, нетвереза.
Відвертий дощ ховає твої сльози,
А ти чекаєш мене на порозі.
Келих вина любові завадить,
Готуй, кохана, всі свої принади.
Через поля, через барвисті маки,
Я буду бігти до твоєї мавки,
Щоб пестити мою кохану долю
І цілувать її палкі долоні.
