Холодно так у моїм пустім храмі.
Та серед льоду з'являєшся ти.
Я – вже не я – в невагомому стані.
Хвилює одне: як цю мить вберегти?
Може, ти – сон? Тоді я не прокинусь.
Дивлюся на тебе й руйнується лід.
З твого полону... Не хочу, не вирвусь!
Навіки лишив у душі моїй слід.
Заревом,
Раптовим спалахом
Ти так чарівно зупиняєш час.
Всесвіт поміж нас.
Заревом
В грудях засяяло.
І так нестримно тане-тане лід!
Ось він – сонця схід!
