ми більше ніколи не будемо ними
вони залишились у м‘язах
у пам‘яті
вони святкували дощі й іменини
ховалися в Бога у пазусі
вже потім пішли оскали й провини
вже після відросли пазурі
ні ми, ні вони ні в чому не винні
вся суть у безглуздому казусі
вже потім пішли оскали й провини
вже після відросли пазурі
ні ми, ні вони ні в чому не винні
вся суть у безглуздому казусі
я так втомилась зупиняти кров
збирати в купу піщані замки
я прошу тільки не штовхай промов
за дицибелами не чути сварки
я кричу, а посуд б‘ється
визнай, ми програли битву
більш ніхто не промахнеться
о минуле ноги витру
я ненавиджу себе
на кого ми схожі?
між нами тільки стіни і огорожі
нічого спільного
ми просто сусіди
які хотіли би роз‘їхатись і збайдужіти
але натомість в голові обіцянки про старість
дурну шалену віданність і дитячу зухвалість
між нами безліч клятв і пустих обіцянок
і певність: після темряви настане світанок
заклякли тіні і ознаки
злякалися найбільші страхи
розм‘якли цілі
змились плани
і ми в полоні у омани
б‘ємося головою об стіну
власноруч побудовану
розфокусовані приціли
пусти мене і я піду
