Пригадаєш ті волошки, наші квіти,
Що мені волосся пестив ніжно вітер,
Десь на обрій п’яну ніч тверезив ранок...
Все минуло, промайнуло, мов в тумані.
Все минуло, промайнуло, мов розлука,
З того часу, як сплелися наші руки.
Ти сподобав собі іншу, я не проти,
Тож навіщо на весілля мене просиш?
Я прийшла, мов не болить душа нітрошки,
А в дарунок принесла тобі волошки.
Срібний дзвін твоїх очей і чисті сльози,
А між нами заметілі і морози.
Йдеш, заплаканий, до шлюбу, віє вітер,
Він за мене тобі сльози витре.
І як будуть синьоокі в тебе діти,
Пригадаєш ті волошки, наші квіти.
Пригадаєш ті волошки, наші квіти,
Що мені волошки пестив ніжно вітер,
Десь на обрій п’яну ніч тверезив ранок...
Все минуло, промайнуло, мов в тумані.
