Отче наш, ти що єси на небесах!
Нехай святиться ім'я Твоє,
Нехай прийде Царство Твоє,
Нехай буде воля Твоя,
Як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні;
І прости нам провини наші,
Як і ми прощаємо винуватцям нашим;
І не введи нас у спокусу,
Але визволи нас від лукавого.
Амінь.
Отче наш, ти що єси на небесах,
Як воно звідти спостерігати, коли попід Тобою затягнуті хмарами.
Творіння безтямні, яких навчав іти життям від своїх заповідей,
За наукою Авраама, за первозданним мучеництвом Авеля.
Хіба неправильно було б змити гнійну прогалину якимось черговим потопом,
У лабіринтах Фавна втопити не від Твого роду істот.
Що тоді заважало б розкласти демонів з янголами на полиці,
Хіба що темні хмари, як над Гулагом чи над Аушвіцом.
Вони затьмарювали громом, блискали грозами,
Спокон віків і по сьогодні, від Босфору до Прип’яті, від Львова до Краснодону.
Запах приторний пороху у серці вугілля чорного вотчини,
Та відтінок дитячої крові вони сховали від Тебе, Отче.
Маленький хлопчик мовчить в обіймах ночі,
В нього очі мироточать, юний череп вщент розтрощено.
А я спустошений недопалками вбитих мрій,
Залишив його лежати під камінням.
