І дощ невблаганно калюжить згорьовану ніч.
І кава не гоїть, і смуток чекає хвилини...
Поклич мене, вітре, у поле з собою поклич, туди, де живе і воює моя Україна.
Де рвані тумани готують черговий прорив,
де стоптане небо лягає покірно під ноги.
Де в полумʼї бою ворожі впадуть прапори і горло відпустить на волю пʼянке - ПЕРЕМОГА!
Поклич мене, вітре, де юність стискає приклад,
де сплять побратими, потомлені довгими днями.
Та хай стулить писок кривава статистика втрат
і жодна людина в полон не потрапить до ями.
Окрушини віри змиває небесна вода.
Стою на своєму - і дзуськи мене похитнути.
А ніч невблаганно ковтає захланні міста і долі, і ролі. І кулею йде поміж груди.
